Видатний сміхотворець

Ведучий. Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 року  в Хомутинцях Вінницького повіту на Поділлі в бідній попівській родині. Живучи на селі, сім`я Руданських не могла не входити в постійний контакт з закріпаченим селом. З цього приводу піп Василь все життя воював з синами. А їх було чотири : Григорій, Степан, Олександр та Юхим. І все ж вони виростали разом з мужицькими дітьми, говорили їхньою мовою, співали їхніх пісень, засвоювали їхні звичаї. Батько Степана Руданського всіма силами намагався вивести дітей « в люди», дати їм належну, за його поняттями, освіту, закріпити їх в «духовному» стані, забезпечити їм привілейоване становище в суспільстві. Особливі надії покладав він на здібного до науки Степана, готуючи йому високу духовну кар’єру. З 1841 по 1849 рік Степан вчиться в Шаргородській бурсі, потім в Кам`янець - Подільській духовній семінарії. По закінченню у 1855 році духовної семінарії двадцятиоднолітній поет вирушає до північної столиці – Петербурга продовжувати навчання. Батько поклав на Петербурзьку духовну академію великі надії. Закінчивши її, син зробить неабияку кар’єру, і тоді відійдуть у минуле у минуле всі його молодечі химери з мужицькою мовою та літературою. Та Степан думав про своє. Їхав він до Петербурга, щоб вступити до прославленого на всю Росію вищого навчального закладу – медико-хірургічної академії. Ставши студентом, Руданський почав одержувати стипендію, якої не вистачало навіть на харчі. Мешкав десь на глухій околиці Петербурга серед бідноти, про що він сам пише в автобіографічному вірші « Студент».(1858).

Читець.                    « Студент»                    

 В славнім місті Петербурзі, недалеко від Неви,

 Із болота виглядає хата бідної вдови.

 Стара хата зо вдовою разом вік свій віджила,

 Почорніла, похилилась і в болото увійшла.                   

 Увійшла по самі вікна… в ганку сходи до сіней;

 В сінях набік похилились двоє скривлених дверей…

 І направо – старій бабі смерть підписує патент,

А наліво – без копійки б`ється з нуждою студент.

 Зима люта. Вітер свище ; сніг по вікнах брязкотить;

 Мороз душу обіймає, мороз тіло каменить.

А у хаті на постелі у сурдуті і плащу

 Сидить студент медицини другий місяць без борщу.

 І живіт, як гріб, запався, облізає голова…

 І остання догорає його свічка лойова.

 І сидить він, поглядає на похилену стіну :

 Під стіною лежить череп, - нема й кришки тютюну.

 І стіння кругом чорніє…тілько лазять павуки.

 Тілько сумно виглядають із шкалубин прусаки…

Ведучий.  Надходив кінець його навчанню в медико-хірургічній академії, а отже, й тяжкому його бідуванню в Петербурзі. Живучи весь час надголодь, переобтяжений виснажливою працею, двадцятишестилітній поет в суворих кліматичних умовах столиці міг і справді померти від туберкульозу. Така загроза спіткала його в 1860 році, і про це написано в автобіографічному вірші « Моя смерть»

Читець.             « Моя смерть»                                                 

 Прийшла смерть моя легке точиться…Ти мори, маро, коли хочеться.

 Я віддам землі всі кістки мої, а на світ пущу лиш щілки мої.

 Не умруть вони : кожна щілочка полетить жива, як та пілочка.

 Полетить жива і покотиться,в сотні, тисячі переплодиться.

 І я знов живий світ оглядаю, смерті першої не пригадую.

 Прийде друга смерть – світ зчорніється,земля вся в снігу забіліється.

 І весь світ мара зморить голодом і щілки мої зціпить холодом.

 Але холод той не уб’є життя. Перейдуть віки, ожиє дитя.

 Перейдуть віки, світ завалиться,

  Вогнем – стовогнем весь розпалиться.

 І сніги тоді паром кинуться, і щілки мої знов прокинуться.

Найдуть землю знов, знову кинуться.

Найдуть землю знов, знову кинуться,

В  сотні душ живих перекинуться.

І піде життя знов драбиною, і я вигляну знов дитиною.

А ти ждеш, маро! Легке точиться,

 Ти не жди: мори, коли хочеться.

Місяць, рік піждеш – що уводити?

Трудно думи всі разом сплодити.

Трудно думи всі разом сплодити:

Чого ж ждеш, маро? Що уводити?

Ведучий Не так просто знайти видавця, який би згодився вкласти власні гроші у видання книги нікому невідомого поета. Якби не повертались справи, а Степан Руданський завжди опинявся в становищі героя свого гумористичного послання «До дядька Прохора», який просив 50 карбованців під заклад совісті.

Читець   «До дядька Прохора - коваля»

                   Будь спокійний, дядьку, я тебе впевняю;

                   Не пущу їх марне і не прогуляю.

                   Не пущу їх марне, і не прогайную,

                   Складу на науку свою дорогую.

                   І як господь зволить кілька літ нам дати,

                   Віддам тобі гроші, як захочеш взяти .

                   Но як, не дай, боже,  згину на чужині,

                   Зумилосердися не моїй родині!

                   На моїй родині ти змилосердися,

                   А за мою душу богу помолися.

                   Тим часом, ковалю, здоров зоставайся.

                   Пришли, не скупися, довго не вагайся.

                   Довго не вагайся, не завдай жалю,

                   Бо й таке мені горе, Прохоре – ковалю!..

Ведучий.  За станом здоров`я лікар Степан Руданський не міг працювати в північних районах Росії. Не було у нього бажання й служити по військовому відомству. Клопотання випускника знайшло підтримку в керівництві академії. І ось 1 серпня 1861 року з медичного департаменту міністерства внутрішніх справ прийшло повідомлення про призначення Руданського в Ялту на посаду міського лікаря.

Молодий лікар з головою поринає в захоплюючу роботу. Тривалий час він поєднував обов’язки міського лікаря, завідуючого лікарнею, лікаря в алупкінських маєтках князя Воронова, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту. Часті роз`їзди за власний рахунок з`їдали і без того скромну платню, але з цим треба було миритися, його любили за веселу вдачу, безкорисливість і доброту. Міську бідноту він лікував безкоштовно.

 Особисте життя популярного лікаря і мало кому відомого поета залишилось невлаштованим. Рятуючись від самоти, Руданський сходиться з багатодітною вдовою Явдохою Широкою.

   Влітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери. Як карантинний лікар і представник санітарної комісії міста Руданський взявся винищувати вогнища інфекції. Сутички з ялтинськими чиновниками і спекулянтами дійшли найбільшої гостроти. Відчув це Руданський тоді, коли й сам важко захворів на холеру. Ослаблений холерою організм Руданського остаточно капітулював перед давньою його недугою – туберкульозом. 13 травня 1873 року на тридцять дев`ятому році життя поета не стало.

  Гуморески Степана Руданського – реалістично-викривальні. У них основна увага зосереджена на висвітленні відносин в сім`ї, в громаді. Він сам ніби перевтілюється в оповідача з народу, зовні простакуватого, але дотепного, з лукавинкою селянина. То він шукає приводу для жарту – « Скільки душ», «Жонатий»,»Господар хати»

 Читець       « Скільки душ »

          Скільки душ ?

 Скілько, куме, в тілі душ ?« Одна, я гадаю».

« Може, в тебе і одна, а я так дві маю:

 Бо як руки на снігу в мене заколіють,

Хукне теплая душа – і руки тепліють.

А як страва на столі гарячая буде.

То вже друга, бач, душа, холодная, студить!»

Ведучий . То показує, як бадьоро, з гумором звикли прості люди переживати невдачі, обман і глузування – «Окуляри», «Добра натура», «Чуприна»

Читець                             « Окуляри»,   

                       Розходився мужичок аж ґвалт дякувати,

                       Та їдна йому біда: не вміє читати.

                       До граматки б – та куди, не того він хоче.

                       Він гадає чим другим просвітити очі.

                    « Не вміє ж так старий дяк стрічки розібрати,

                      Окуляри ж як візьме – то куди читати!

                      Отак і я заведу кондаки й тропарі,

                      Тільки піду та куплю такі окуляри».

                       Пішов мужик до крамниці, різні вибирає..

                       Що на очі накладе, то все не читає.

                       Далі соті з носа зняв, об землю ударив,

                       Розплатився та й пішов сам без окулярів.

                       І на проводи сказав хрещеному люду:

                     « Окулярів не купив та й дяком не буду»

Ведучий. То карає дотепним, уїдливим словом народних напасників – панство, шляхту, крамарів, служителів культу, показуючи моральну вищість і тверезий розум народу «Добре торгувалось», «Почому дурні»

Читець              « Почому дурні».

                            «Де ти був - єсь, пробував - єсь? Розкажи, Іване!»

                            «Та вже де не бував-єм, всюди був-єм, пане!

                              Був в Адесі і Бендерах, в Ровнах і в Полтаві,

                              Ходив в Київ разів кілька, бував і в Варшаві».

                           « А почому ж там, Іване, дурні продаються?»

                            «Та то, пане, як до дурня, які попадуться:

                           Дурень пан – заплатять більше ,бо честь таки знають,

                             А як мужик, то звичайне без ціни спускають!»

Ведучий . У гуморесках Руданського відображено народне недовір`я до тих, хто навчаючи благочестя і сповідаючи інших за гріхи, сам грішний – «Жадібний дяк», «Баба в церкві»

Читець.                                   «Баба в церкві»

                                  Прийшла в церкву стара баба, свічок накупила;

                                  Де була яка ікона, всюди поліпила.

                                  Іще пара остається, де їх приліпити?..

                                  «Ага! – каже – Пошукаю святого Микити!»

                                   Найшла баба і Микиту – святий чорта ціпить!..

                                   Баба їдну йому ставить, другу чорту ліпить…

                                   Видять люди й розважають, щоби не ліпила;

                                   «Що ти, бабо, - кажуть, - робиш?

                                     Та ж то вража сила?..»

                                     Але баба обернулась:» Не судіте, люди!

                                     Ніхто того не відає, де по смерті буде…

                                    Чи у небі, чи у пеклі скажуть вікувати;

                                    Треба всюди, добрі люди, приятелів мати».

Ведучий. У кожній гуморесці не менше двох персонажів, у спілкуванні яких розкриваються несумісні характери – «Варенікі», «Циганський наймит».

Читець                                 « Циганський наймит».

                                        Оддавав у наймити циган свого сина.

                                        «Та він, - каже, - буде в вас

                                          Добрая дитина!...

                                         А як коли зноровить та їсти не схоче, -

                                         Не жалуйте, прошу вас, нагаєм, панотче!

                                        Та все йому говоріть: а їж – таки, враже!

                                        А робити – чорт із ним!- не силуйте!» - каже.

Ведучий. Значної популярності здобув Руданський як поет ліричний, як пісняр. В ліричному доробку поета нараховуємо тридцять три пісні. Сімнадцятилітній семінарист хоч і збирав народні пісні різного характеру – сумні і веселі, пісні козацькі й чумацькі, бурлацькі й рекрутські, великодні і весільні, - оригінальну творчість почав з байок-небилиць. В пісенному репертуарі Руданського знаходимо лірику особисту і громадську, пісні печалі, самотності, неподіленого кохання і громадської боротьби, романс на народнопоетичній основі « Не дивуйтесь, люди добрі», «Звела мене не біда», який часом повністю зливається з народною піснею  « Голубонько – дівчинонько», «Козаче-голубе», «Ой вийду я в садочок».

 

Звучить пісня « Звела мене не біда»

                 Звела мене не біда, звела мене моя нене,

                 Звела мене не біда, а дівчина молода,

                 А дівчина, як калина, а дівчина молода.

                 Брівоньками зв’ялила, брівоньками,

                 Хмароньками. Брівоньками зв’ялила,

                 Оченьками спалила. Оченьками,

                 Зіроньками, оченьками спалила.

                 Губоньками зранила, губоньками,

                  Сливоньками, губоньками зранила,

                 Личеньками струїла, личеньками,

                  Чароньками, личеньками струїла.

                  Ой     дівчино, не в`яли, мого серця не пали!

                  Серця мого край реберця, серця мого не пали!

                  Коли любиш - не жартуй! Коли любиш, та не губиш,

                  Коли любиш – не жартуй! Як не любиш – розчаруй!

                  Як не любиш, тілько губиш, як не любиш – розчаруй!

Ведучий  Поет був великим життєлюбом і оптимістом, це ми бачимо в його застольній пісні «Хлопці – молодці».

Серед пісень Руданського є твори високого громадського звучання. Кріпаччина – ярмо, що несе на собі людина від народження до смерті, це ганьба, знущання над людської гідністю селянина, позбавляючи волі – ця тема звучить в пісні «П’яниця».

У боротьбі за звільнення народних мас від кріпосницького ярма Руданський надає провідну роль інтелігенції, яка має очистити рідну землю від панства. Цій темі присвячується пісня «Гей, бики»

Деякі пісні ще за поетового життя стали народними. Особливо широко відома пісня « Повій, вітре, на Вкраїну», що дійшла до нас в кількох варіантах.

Щира задушевність ліричних пісень Степана Руданського доброзичлива розважальність, часто тонка іронія і вражаючий сміх гумористичних співомовок зробили ім`я Руданського відомим не тільки в Україні, а й за рубежем.

 На цьому літературно – музична година присвячена С.Руданському закінчена. Дякуємо за увагу!