День вишиванки

День вишиванки — всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня . Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. В цей день кожен українець одягає вишиванку і виходить в ній на роботу, в університет, школу, садочок,магазин і в бібліотеку, як наші читачі Побузької міської бібліотеки для дорослих.

.Всеукраїнську акцію «День української вишиванки» було започатковано студенткою факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Лесею Воронюк у 2007 році. Вона зауважила, що студенти досить часто одягають вишиванки на пари, і одного разу спілкуючись на перерві з колегою Ігорем Житарюком, який також був у вишиванці, запропонувала одногрупникам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. У перший рік свята у 2007 році вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України. 

Володимир Караташ

Зустріч з цікавою людиною відбулася в Побузькій міській бібліотеці для дорослих. На зустріч прийшла учнівська молодь та учитель історії Свінтіцька Ала Петрівна. Бібліотекарі запросили колишнього політв`язня,члена ОУН з 1942 року, вояка УПА, одного з керівників Кенгірського повстання, автора багатьох публікацій та книг про боротьбу українського народу проти більшовицького режиму Караташа Володимира Михайловича. З великою насолодою присутні слухали розповіді Володимира Михайловича з його  насищеної біографії: кумедні історії з дитинства, важкі часи юності. А основну увагу слухачів він звернув  на зібрання з нагоди Дня пам`яті та примирення, де вперше зібралися воїни Радянської армії,Української повстанської армії та сучасні воїни визволителі Донбасу.,зачитував звернення до Президента України П.Порошенка з нагоди перейменування м.Кіровограда на м. Богун в честь українського військового, козацького полководця І.Богуна. А також Володимир Михайлович  поділився враженнями від поїздки до Чигирина в Холодний Яр, де відбувалися ювілейні урочистості- вшанування борців за волю України за участю патріотів з усієї України. Там, у бастіоні Дорошенка, після освячення зброї та прапорів, Володимиру Михайловичу Караташу випала велика честь зачитувати присягу:  "Присягаюсь до останньої каплі крові,, до останнього подиху вірою і правдою служити українському народові. Якщо ж я порушу цю присягу, нехай впаде на мене кара мого народу і нашого Бога". Після прийняття присяги новобранців провели на фронт.
 Присутні подарували Володимиру Михайловичу квіти,  побажали міцного здоров`я і успіхів у майбутніх справах.

Для Вас, любі жінки, діти війни, постійні відвідувачі Побузької міської бібліотеки для дорослих   присвячується :

                                                   

                  

                       

            

В большом саду в великом Приднепровьи семья веселого садовника жила .

Как жизнь саму цветы в саду любили, но больше всех садовник их любил.

Он даже дочку назвал Лиля ,а мать сыночка Василёк.

Пришла война. Фашисты грозно били в тихий летний сад.

 Остались только мать да Лиля, а сын с отцом ушли за Днепр в отряд.

 Холодным утром и сырым туманом большое горе в жизнь их ворвалось.

Фашисты разузнав о партизанах забрали мать и  Лилю на допрос.

В жестоких пытках шли ночь за ночью. Сначала мать при Лиле избивали потом при матери пытали дочь.

Но вот у Лили не хватило силы, когда мать обожгли огнем.

 - Я всё скажу - она проговорила, - оставьте только с мамой нас вдвоём.

И немцы вышли.

- Мама я не в силах, не выдержу, скажу, сойду с ума.

А мать обняв несчастную:

- Молчи я всё скажу сама.

 А через час мать торопила немцев:

- Я всё скажу не в силах тайну скрыть, но стыд пред дочерью моё терзает сердце и вы должны сейчас её убить.

 И снова перед матерью бандиты нетерпеливо ярости вопят.

 – Ну, мать, как ты хотела дочь твоя убита, ну, говори быстрее, где прячется отряд.

В звериные глаза взглянув открыто закричала мать:

 - Дочь всё могла сказать, но дочь моя убита, а я жива и буду я молчать.

 Фашисты в дикой злобе заклинаясь стреляли в ярости куда попав…

Так умерла ты женщина святая за Родину и дочь ты жизнь отдав.

С Приднепровья женщина тобою вся страна гордится и таким, как ты женщинам отважным, матерям прекрасным дарим мы нежные цветы.