Читець вірш Б.Грінченка «Наша доля»
Ні, не радість в житті нам судилась усім,
Ми не щастям на світі
впивались, -
Нас вітало життя я тільки
горем тяжким,
І ми з мукою, з горем
збратались.
Тільки й знаємо ми, що стояти
в борні,
Тільки й чуєм прокльон та
ридання;
Не засяють вже нам ясно іншії
дні!
Нам на щастя нема сподівання.
Але в серці у нас невмируща
одна
Не згасає надія ніколи:
Не мине без пуття наша мука
страшна,
Наша праця під гнітом неволі.
На могилах у тих, що в борні
полягли,
Собі щастя збудують онуки
І промовлять:
вони не даремно жили, -
Здобули-бо волю їх муки…
Ведуча. Народився Б.Грінченко 9 грудня
1863 року в дрібно панській сім`ї на хуторі Вільховий Яр на Харківщині . На
одинадцятому році життя його віддали до середньої школи в Харкові, де він
захопився книгами. Особливо припав йому до серця «Кобзар»Шевченка. Перед ним
відкрилися в книгах широкі простори пізнання невідомого. Народницькі ідеї
захопили Бориса і він починає читати заборонену літературу, за що в 1879 році
шістнадцятилітнім юнаком потрапляє за грати. Дуже бідно жив юнак у Харкові,
найнявши куток у сім`ї чоботаря, де і сам
навчився лагодити подерті та шити нові чоботи. У таких умовах довелося
Грінченкові підготуватися і скласти при Харківському університеті екзамен на
вчительське відділення, а незабаром одержати посаду в сільській школі. В 1881
році в журналі «Світ» було вперше надруковано поезії Б.Грінченка.
Читець
«До праці»
Праця єдина з неволі нас
вирве: нумо до праці, брати!
Годі лякатись! За діло святеє
сміло ми будемо йти!
Праця єдина нам шлях уторує,
довгий той шлях і важкий,
Що аж до щастя і долі прямує:
нумо до праці мерщій!
Праця не згине між людьми
даремне: сонце засвітить колись,
Дякою нас тоді люди згадають -
нум же! До праці берись!
Хоч у недолі й нещасті звікуєм –
долю онукам дамо!
Ми на роботу на світ народились,
ми для борні живемо!
Сміливо ж , браття, до праці ставайте, - час
наступає – ходім!
Дяка і шана робітникам щирим!
Сором недбалим усім!
Ведуча Дружина Бориса Грінченка, Марія,
була відома під псевдонімом М.Загірня – авторка віршів, оповідань, повісті –
стала щирою помічницею чоловіка у всіх його справах. Вчителюючи, Б.Грінченко,
крім поезій почав писати оповідання і повісті. Проте друкувати їх було важко.
Після шестирічного вчителювання в Олексіївні в 1894 році Б. Грінченко прибув до
Чернігівського земства, де працював на різних посадах і все дозвілля віддавав
літературній праці.У 1902 році Грінченку довелося залишити Чернігів і переселитися до Києва. Тут
редакція журналу «Киевская старина» доручила йому впорядкувати словник
української мови, який вийшов чотиритомним виданням (1907-1909). За цю працю
Російська академія наук присудила Б.Грінченку другу премію ім. М
.І.Костомарова.
Читець
Б.Грінченко «Переляканий»
Певна річ, що я люблю просто до загину
Рідну мову та пісні,
Матір-Україну.
Певна річ, -
бажав би я рідної просвіти
І народові в
добрі, не в убозтві жити.
Певна річ оце
усе! Тільки ось де лихо –
Кажуть нам:
не ворушись, а сиди лиш тихо!
Як вкраїнську
мову я уживати буду?
Тадже лиха я
повік за це не відбуду!
Про просвіту рідну дбать? Та як
же тут дбати,-
Та за цей
сепаратизм – за залізні грати!
Дбати, щоб
убозтва й лих не було в народі?
Та се просто,
скажуть, вже анархізм, та й годі!
А як скажуть:
гине все, - просто в Сибіряку!
Тільки здумаю
– трусюсь зараз з переляку.
Ні, хоч дуже
я люблю Україну-неньку,
А сидітиму
собі краще потихеньку.
Ведуча. У 1905 році Б.Грінченко редагує
першу українську щоденну газету «Громадська думка». У 1906 році він стає одним
із редакторів журналу «Нова громада» та одним із організаторів і головою
товариства «Просвіта». Події 1905-1907 рр. викликали піднесення в
діяльності Бориса Грінченка й принесли
багато хвилювань його сім`ї. Йому довелось зазнати
арештів та ув’язнення. Багато переживань принесла справа з донькою Настею, яку
випущену з тюрми зовсім хворою і залишено у сім`ї
під постійним наглядом поліції. Новий арешт Насті в 1907-1909рр. за політичну
діяльність звів її в ліжко у зовсім безнадійному стані. До самої смерті вона
перебувала під наглядом поліції. І біля ліжка, в якому померла дівчина,
чергували жандарми. А за нею помер і її маленький одинадцятирічний син. Ці всі події підірвали і здоров`я
Б.Грінченка. Ще в тяжкі юнацькі роки у нього почалося захворювання легенів.
Пізніше туберкул юз посилився, і письменник змушений був їхати на лікування в
Італію, де й помер 6 травня 1910 року на 47-му році життя. Перевезення тіла
покійного і похорони його на Байковому кладовищі в Києві перетворилися в
могутню демонстрацію проти царизму. Відгукнулися на смерть письменника періодичні
видання Італії, Франції, Австрії, США, Канади, Бразилії. В історії української
літератури Борис Дмитрович Грінченко посідає визначне місце – видатний
письменник, публіцист, фольклорист, етнограф, мовознавець, критик, педагог,
організатор багатьох видань, він у свій час користувався широкою популярністю.
Читець вірш Б.Грінченка «Писання»
« Я не скажу, щоб розумом я жив,
Я не скажу, щоб серце в
мене спало,
Але його я тяжко
пригнітив,
Але йому так волі дав я
мало.
Повинність я над усе
вшанував,
Віддав себе я праці без
вагання,
Я йшов туди, де розум
посилав…»
Ведуча Літературна спадщина Бориса
Грінченка велика за обсягом, тематично і жанрово різноманітна. Почав він
письменницьку діяльність як поет-лірик, а потім перейшов до написання
оповідань, повістей і пізніше – драм. Відомі збірки поезій Б.Грінченка : «
Пісні Василя Чайченка» (1884), « Під сільською стріхою» (1886), «Нові пісні і
думи Василя Чайченка» (1887), « Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи»
(1895), «Хвилини» (1903). Провідне місце в кожній збірці поезій належить
громадянській ліриці. Поет розкриває
сумні картини сільського бідняцького життя, показує, як тяжко добувати
шматок хліба.
Читець
Б.Грінченко «Приходить час»
Приходить час, приходить час, -
сказати кожен мусить з нас,
Чи він народу вірний син, чи
тільки раб похилий він,
Чи раб похилий, чи боєць - хай
кожен скаже навпростець!
І де він стане: чи до тих, що в
путах сковані гидких,
Народ і край свій продають
панам, що кров із його пють,-
А чи до сміливих борців, що
серед бурь, похмурих днів
За рідний , за нарід свій, за долю –
волю йдуть у бій?
Приходить час, зайнявся світ і
вільним душам шле привіт:
Озвіться всі, хто є навкруг: хто
ниций раб, хто волі друг?
Ведуча Значних успіхів досяг Борис
Грінченко в жанрі художньої прози. В оповіданнях та повістях Грінченка
змальовані реалістичні картини боротьби народу за кращу долю, картини багатьох
явищ суспільного, культурного життя, побуту і повсякденних турбот людей. У
драматичних творах Борис Грінченко змальовує життя і діяльність трудової
інтелігенції, селян, розкриває моральну порожнечу міщанства. Грінченку належить
чільне місце і серед українських байкарів. Підготовлена ним збірка «Байки» (
вийшла посмертно в 1911 році) містить 77 байок. Майже всі вони написані за
мотивами народних анекдотів, або за оригінальними сюжетами.
Читець байка Б.Грінченка «Сорока»
Покинувши ліси свої, сорока в город
полетіла,
Там по садках тинялася без діла,
довгенько по гаях не бачено її…
Всі думали: пропала Білобока,- а ж ось –
сусіль!-вернулася Сорока!
Вернулася і зараз крик такий вона
зняла,що ліс озвавсь луною;
«Сюди!Сюди! Злітайтеся
мерщій!Послухайте!До вас я з новиною!»
От стрепенувся ліс, летять пташки,
летять великі птиці,
Орли і Соколи, зозулі і Шпаки, тихенькі
солов`ї і гомінкі Синиці.
Злетілися, посіли на гіллі – а що то скаже їм та городянська штука?«
Послухайте мене, великі і малі!-озвалася вона,-є в мене вам наука.
Ну, де ви живете? Що знаєте, дурні?
Самі все лісові пісні
Співаєте як і співали! Покиньте їх! Не
ті часи настали;
Тепер путящий спів не тут, серед гаїв,
- ні, тут дурні патяки,-
А в городі – отам співаки!.. отам
пісні… Навчилась їх і я…
Вже годі слухать соловя, послухайте
мене,-співання ж бо яке!..
Скреке!.. Скреке!.. Скреке!..вона ще
довго скрекотіла,
А далі Шпак на те загомонів: « Та ну
бо вже! Не буде діла!
Ми цей од тебе чули спів, а іншого,
як ти не вміла,
То й город не навчив. Була ти й будеш
скрекотуха, -
Чого ж ти нам дратуєш уха та бешкет
робиш на весь гай?
Хай кожен так собі співає, як хто
зуміє і здолає,-
Усяким співам волю дай, то й буде в
нас співучий рай!...»
Ведуча Вся літературна діяльність письменника
позначена невтомним прагненням знайти шлях до серця читача, вплинути на
розвиток його свідомості, громадянської гідності. Його твори сповнені глибоким
гуманізмом, патріотичними почуттями.
Читець вірш Б.Грінченка «Співцеві»
Коли ти хочеш, щоб твій спів нам
серце й душу зворушив,
Співаче рідний, то співай про
нещасливий рідний край,
Про те, як гнітять нас вони, -
щоб наша безліч мук і лих
В піснях озвалася твоїх.
Про стоптаний народ співай, - про
те, що наш безщасний край-
Усім розкоші, тільки нам він
пеклом ставсь, його синам;
Що вбито волю у тюрмі, що
працьовник в тяжкім ярмі
На працю силу загубив, робивши
вік на глитаїв.
Але кажи й про волю ти, про те,
як долі досягти,
Про те, що зникнуть кайдани, що
краю рідного сини
На себе вже – не на чужих-посіють
на ланах своїх;
Що будуть люди і брати там, де
раби були й кати.
Співай! До бою й праці клич!
Огонь палкий і гострий меч
Хай буде твій живучий спів, щоб
той огонь серця палив,
Щоб пута меч рубав тяжкий.
О, гострий меч, огонь палкий і
бур, що наступають, грім
Хай в співі чується твоїм!
Немає коментарів:
Дописати коментар