Повік тих днів із пам`яті не стерти

Весною, коли ярко світить сонце і квітує бузок, ми святкуємо  - День Перемоги. В цей день ми вітаємо наших ветеранів, які воювали за мирне небо над головами, які відвоювали свободу для народу від фашистських загарбників. На сьогоднішій день в селищі Побузькому проживає п`ятеро ветеранів Великої Вітчизняної війни. Один із них - Вівтюк Іван Гаврилович,

народився у селі Терноватому Кривоозерського району Миколаївської області 1925 року. З раннього дитинства працював у колгоспі. Коли прийшла війна,  за наказом  колгоспу брав участь у евакуації стада у тил (500 корів і 1000 овець).  Дійшли до Сіверського Донцю в Донецькій області, але переправитись  не змогли: фашистські війська наздогнали їх, і вони опинилися на окупаційній території. Німці наказали їм повернутись. Через 6 довгих місяців, пройшовши 1800 км, вони повернулися в село. Це було 19 грудня 1943 року.
Коли Червона армія, звільняючи  землі України, підійшли до правого берега Південного Бугу, в селі німці розстрілювали юнаків 1925-1926 років народження. Під покровом ночі, декільком хлопцям і йому вдалось втекти.   Перепливши Буг, їх підібрали розвідники, відвели в частину й там вони допомагали у будівництві переправи, мосту. Це було приблизно у березні – квітні 1944 року. Потім був направлений на навчання у місто Шуя під Москвою. Трохи провчившись  відправили звільняти Білорусію. В ешелонах прибули до Смоленська, там  був у 222 смоленській Краснознаменній дивізії. Приїхали , а місто вже було звільнене. Всіх направили у ліс. Там наші танки стояли у болоті. Багато німців потонули у болоті. Виїхали в Брест. Через Західний Буг пройшли і затримались у Польщі, біля ріки Вісла.  6 місяців окопувались на Віслі до 14 січня 1945 року.  Прорвали оборону і 17 січня  звільнили Варшаву.    До Німеччини дійшли 4 лютого 1945 року. До Берліну осталось 93 кілометра.  Потрапили в оточення,  прорвали німецьку оборону, пішли на контратаку, Івана Гавриловича було важко поранено. Тоді ж попав в торф’яне болото. До нього  підповзла  медсестра  , де її біля нього вбили. В такому стані вони пробули 3 доби. Його звільнили від болота, привезли в госпіталь.  Пролежав 2 з половиною місяці й пішов на фронт. Потрапив у 8 гвардійську армію.  16 квітня 1945 року пішли у наступ, оточили Берлін і 2 травня  закінчив війну.   Потім через кілька днів оголосили Перемогу. 

Вівтюк Іван Гаврилович має нагороди: Орден за мужність, орден Великої Вітчизняної Війни ІІ ст., медалі за бойові заслуги, за завоювання Берліна, за звільнення Білорусії, Варшави .




Грабовський Петро Ісакович – єдиний ветеран, пройшовший всю війну з 1941 по 1945 року. Народився 7.03.1921 р. В 1936 р закінчив 7 класів Липовенської школи, поступив до Одеського електротехнікуму, який закінчив в 1939 р.  
  В кінці  вересня 1939 я був призваний в армію, проходив першу військову підготовку  на базі Київського загальновійськового училища ім. Фрунзе.В лютому 1940 р. був направлений в місто Володимир – Волинське,  що було збережене від німецької окупації, в 41 танкову дивізію в школу молодших командирів танкових військ.Закінчивши школу молодших командирів, попав на фронт, так як  22 червня почалася Велика Вітчизняна війна.
 Служив на Західних кордонах країни, був командиром танкового екіпажу. Приймав участь в прикордонних боях, обороняв місто Київ. В важких боях був поранений, перебував у госпіталях, повертався назад в ряди армії, пройшов курси підвищення командирського складу, одержав офіцерське звання, приймав участь в боях на командирських посадах.
Потім був відізваний з діючої армії у Харківське танкове училище для підготовки нових молодих офіцерів (вчителем по озброєнню).
Цікавий спогад Петра Ісаковича: " Декілька днів була передишка, нам захотілось свіжої води з колодязя. Поруч був хуторок, будинків 20-25. Підходячи до хуторка почули плач, жіночі і дитячі крики. Вони розповіли, що троє німців під’їхали танком, танк залишили під деревами в садку двигун танка тихо працює, а самі ходять по дворах і забирають все, що можуть: курей, кролів, хліб і т.д. Підступивши німців з награбованими продуктами метрів на 10- 15, ми відкрили вогонь з револьверів по них. Одного німця вбили, двох поранили, одного важко, другого легко. У всіх них забрали зброю (пістолети, документи, того що легко поранили, якийсь командир) зв’язали, прив’язали на танк, а тих залишили, їхнім танком ми приїхали на свої позиції, правда не набравши води.  Пізніше ознайомили з приказом командира бригади про представлення мене і товаришів до нагородження орденом Червоної зірки. Але кращою нагородою було підкидання нас на «Ура!» руками своїх товаришів".
За особисту мужність і самопожертву в жорстокій боротьбі з фашистськими загарбниками за Свободу і Незалежність Вітчизни нагороджений медалями «За оборону Києва», «За Відвагу», «За бойові заслуги», орденом Вітчизняної війни, орденом Богдана Хмельницького і багато іншими медалями».
З 1960 року до виходу на пенсію працював учителем військової справи в Побузькій середній школі. 



 Стовба Надія Трохимівна народилася 20 липня 1930 року в с.Семенівка Березнегуватського району Херсонської області в багатодітній сім`ї. Закінчила Херсонське медичне училище і має 41 рік медичного стажу.У 1985 році переїхала до с.Капітанки і  вже кілька років проживає в нашому селищі біля дочки. Вона  ветеран Великої Вітчизняної війни, має нагороди, завжди ділиться своїми спогадами про період окупації, про голодні роки, які вона пережила та про визволення рідного краю від німецьких загарбників. Надія Трохимівна є постійним читачем нашої бібліотеки, дуже цікава співбесідниця, багато  читає і  залюбки розповідає сусідам про прочитану книгу, гарно вишиває та співає.
                                                              

Немає коментарів:

Дописати коментар