вівторок, 30 вересня 2014 р.

Читець 1 :
У тиші храму, де живуть слова,
І мови, й пісні рідної до болю,
Ти опромінена і трепетно жива,
Чаклуєш всіх великою любов'ю.
Хвилюєш душу, лиш як зазвучить
Рядок, що сяє в променях світання,
Або коли осінньо –ніжна мить
Враз спалахне кольорами востаннє.
А серце – тук!.. Щемливе серце: тук!..
І ще раз: тук!.. І не дає спокою…
У тиші Храму Книг той перегук –
Це світ краси, народжений тобою.
І я черпаю із його криниць,
Немов з молитви на саму Покрову,
Тепло і ласку маминих зіниць
І вільну правду в українськім слові.
То як мені, вже зрілому в літах,
Перед тобою не склонять коліно!..
О, Мудрості ,захована в книжках,
Ти невмируща, й у віках нетлінна.

Читець 2:
Премудросте земна, бібліотеко!
Віват  тобі, хранителько свята!
До тебе йдуть із близька, і здалека,
Щоб почерпнуть від тебе лиш добра. 
Читець3:
Вклоняюсь низько до твоїх порогів
Моя відрадо, тут життя моє,
До тебе, рідная, ведуть усі мої дороги,
Я серце залишаю тут своє.

Ведуча :
Доброго дня вам,  шановні гості! Вітаємо всіх, хто сьогодні  прийшов на наше спільне свято – Всеукраїнський день бібліотек, – цього вічно живого  храму душі й науки.
    Звучить пісня в переробці « Не кочегры мы не плотники»
Ведуча:  Українська бібліотечна асоціація оголосила 30 вересня 2014 року Днем Відкритих Дверей, коли усі бібліотеки України працюють і проводять різноманітні заходи та запропонувала провести голосні читання віршів біля пам’ятника Т.Г.Шевченку, так як 2014 рік – рік 200 річчя Т.Шевченка. Сьогодні ми будемо читати Т.Шевченка вірш «Думка»  - хором і з різних носіїв під назвою «Читай! Формат не має значення».
               ( всі читають вірш)


 Читець 1:
Ми зачекались на  вас, гості дорогі,
А  ми  –  і хлібороби-трударі,
І вдома чудові поварі,
І співаки, і режисери,
Читці, ведучі, актори сцени,
Порадники і душ аптекарі,
А одним словом –бібліотекарі!
Кланяємось низько,на свято вас просим,
Від щирого серця хліб – сіль вам підносим.
        (кладе хліб-сіль на стіл)

Ведуча:
  Бажаємо всім присутнім гарного настрою ,щирих посмішок і приємних хвилин спілкування. А прологом свята хай буде музичне вітання.
         Пісня « А ну-ка книга, нам открой свои страницы»

Читець 2:
Так, я книгар. Не лікар, не  аптекар,
Не  інженер, не вчитель, не банкір…
Я більше: Я Книгар! Бібліотекар!
На заздрість всім, всьому наперекір!
 Читець 3: Ода улюбленій бібліотеці
Ведуча : Є багато див на землі, створених природою і зроблених людиною. Та чи не найбільше диво з див – книга. У ній весь неосяжний світ. Як незгасимий смолоскип освітлює шлях людині книга. І завжди цей смолоскип був у руках бережливих, надійних, у наших руках, бібліотекарі. Тому зовсім не випадково, у рік тисячоліття літописання і книгодрукування Президент України своїм указом проголосив 30 вересня Всеукраїнським днем бібліотек.


 Читець 1: И.Коркишко - Библиотекарь
Ведуча:Символічно, що саме в день Віри, Надії, Любові та  їх матері Софії (Мудрості) відзначається це свято. А дарують людям вічну мудрість книг бібліотекарі.   Тож, як записано в стародавньому трактаті: „Воздамо дяку тому, хто допоміг нам легко пройти крізь складний лабіринт книг”.Честь і хвала нам, шановні, бібліотекарі, за працю, за відданість справі, якій служите серцем і душею. 
    Звучить пісня «Читать или не читать»
 Читець 2: Л.Ошанин Библиотекарям
 Ведуча: Стоїть бібліотека на землі і це не просто храм науки і душі – це наша історія. Сьогоднішні наші урочистості ми присвячуємо нашій Побузькій міській бібліотеці, яка бере свій початок – 1970 року. Заклад було організовано за ініціативою голови селищної ради Трача Федора Родіоновича та голови профспілкового комітету Побузького феронікелевого заводу Петровича Юрія Олександровича. Першим бібліотекарем була Бугайчук Клавдія Олександрівна. А тепер цю бібліотеку продовжуємо зберігати ми. Скільки людських сердець пересіялось через наші руки і душу, скільки перенесено, перевезено, скільки збережено і впорядковано нами книг – скарбів мудрості. Хтось із мудрих сказав: «Бібліотекар – це не професія, а стан душі, а ще знахар». Це справді так, бо якщо в аптеці чи лікарні вам полікують тіло, то в цьому храмі – душу».
 А зараз нас чекає  сюрприз. Це одвічно сварливі баби Параска і Палажка. Ну, ніяк вони свої особисті конфлікти не владнають без стороннього ока. Прийдеться вислухати.
 Палажка : А чого ж то ти на голову начепила нову квітчасту хустку з червоними торочками ще й в добре намисто вбралась? Убралася неначе дурна дівка на весілля. Вже б давно час їй дбати на смерть, а вона в червоне намисто вбралась.
Параска : А ти як була дівкою задрипанка такою і осталась.
Палажка : А за те я багато од тебе молодша. Я ще на припічку кашу їла та гусенят пасла, а ти вже ганяла по вулицях та по досвітках за хлопцями, аж тини тріщали .До мене – то ніде правди діти ішли старости так, що з М’ясниці й двері не зачинялись. Я одіслала з гарбузом 20 пар старостів, а до тебе ніхто з старостами і через поріг не заглядав доки не піддурила Омелька, та й той узяв тебе через те ,що в його й тепер не всі вдома . Ти сама блудниця з роду як і твоя мати була.
Параска: Та не відволікай мене брехнями своїми. Подивись , які тут люди красиві і культурні сидять. А ще в цьому клубі є чудова резиденція,  бібліотека називається.  Ну як казка.
Палажка: Там що й справді так  гарно ?
Параска: Аякже. А ти що там не була? Ой проґавила ти свої молоді роки.  Там скільки  книжок з малюнками, з картами, з фотографіями! А яка там обслуга! В момент всі твої забаганки виконають! Палажка: Всьо шо захочу?
 Параска: Всьо шо хоч. Там же є Інтернет!
 Палажка: А то хто такий їх начальник?
 Параска: Ну й село. Інтернет – це така мудра махіна, яка всьо шо хоч знайде.
Палажка: А... то це міліція!
Параска: Але й ти тупа... Це шафа, в якої розуму більше, яку цілої роти академіків.
Палажка:  Шо, і кавал
єра може той Інтернет найти?
Параска:  Певно шо може. А в тебе шо, лиш такі запити?
Палажка: Та ні, але ж я інтересуюся. Може ти мене по-приятельськи поведеш туди.
Параска: Хоч  зараз.    Саме туди я йду. Бачиш, квіти несу. Там у
них нині свято.
Палажка:  Яке ще?
Параска: День бібліотек святкують, так би мовити. Йду поздоровляти. Хочеш, поділюся букетом і гайда зі мною.
Палажка:  А кавалєри там будуть?
Параска: Спеціально для тебе, кумасю, замовимо по Інтернеті.
Палажка:  Ну то, зачекай, най прихорошуся(дивиться в дзеркало). А може я їм свої творіння подарую. Зачекай, най нагадаю. Заодно оціниш чи підійде, як я їм так скажу - добре буде? Слухай:
Вітаю з святом щиро нині,
Щоби ви всі були щасливі,
Щоб не було від читачів відбою,
Й вам гроші лилися рікою.
Па
раска: А я продовжу:
Щоб кожному із вас, працівникові,               
Дісталися дарунки суперові.                                         
 Щоб вдалих спонсорів знайшли по Інтернету,
Які б опікували всю бібліотеку.
Па
лажка: Для ваших нужд купили б мерседеса,               
Й в відпустку відправляли до Одеси.            
Тож зичим: щоб балаканина ця збулася!
Вам кланяються баби Парася і Палазя!
/Кланяються і виходять/


 Ведуча : Щире спасибі за теплі слова побажань нашим неперевершеним артистам – Г.О.Яворській та Н.Г.Мельник. А ми продовжуємо наше свято.
 Читець 3: С.Колганова «Когда берем мы в руки книгу»
 Ведуча :Всяке свято це завжди багато щирих, вірних друзів, це теплі слова привітань. Нас прийшли привітати представники будинку культури в особі Запорожець І.І.,

 бухгалтера селищної ради в особі Тендерес Г.П.,Хліщик І.С., Нагорна Н.І.,

музичної школи в особі Чоловської В.О. 

Їм слово.
 Читець1:          Бібліотека – море книг,
                           Бібліотека храм науки…
                           Переступайте наш поріг,
                           Беріть скарби нетлінні в руки!
                           Вони – це згусток давнини,
                           Вони – це всіх епох розмова,
                           Вони прийшли із давнини,
                           Як наша виспівана мова.
                           Тож, не минайте цей поріг,
                           Беріть скарби нетлінні в руки:
                           Нема прекрасніших доріг,
                           Ніж в цей все людний храм науки.    
 Звучить пісня «Как много книг интересных бывает»
 Ведуча: Переходимо до гумористичної частини нашого свята.
 Читець 2: Молитва бібліотекаря
 Читець 3: С.Плотов  Сон бібліотекаря.

 Ведуча: Послухаємо діалог в частушках між бібліотекарем та читачем у виконанні Менчук О.М. та Гончарук Л.М.
Читательница. Надоел мне телевизор
И наскучил Интернет!
Я пойду в библиотеку
Повышать свой интеллект.
Дайте книжку мне про чувства,
Дайте книжку про любовь,
Чтоб мороз гулял по коже,
В жилах чтоб кипела кровь.
Библиотекарь. Ой, проймет тебя до слез
Книжка, без сомнения,
Про любовь и паровоз —
«Анна…» то «…Каренина».
Читательница. Да ну?
Библиотекарь. Ну да!
Читательница. Мне скучны боевики,
Не страшны ужастики.
Дайте что-нибудь прочесть
Из крутой фантастики.
Библиотекарь. Есть фантастика крутая,
Написал ее Беляев:
Как без тела голова
Целый год была жива.
Читательница. Да ну?
Библиотекарь. Ну да!
Читательница. Прочитать бы детективы —
Суперсредство от тоски.
Не желаю примитива,
Хочу пудры на мозги!
Библиотекарь. Сэра Генри напугала
Страшная собака.
Ее хитрый Шерлок Холмс
Застрелил однако.
Читательница. Да ну?
Библиотекарь. Ну да!
Читательница. Была серия такая —
Называлась «ЖЗЛ».
Про известные персоны
Всякий знал, чего хотел.
Библиотекарь. Две персоны у нас есть,
Нам без них ни пить, ни есть.
Все газеты и журналы
Все про Филю да про Аллу.
Читательница. Да ну?
Библиотекарь. Ну да!
Читательница. Очень хочется есть сало
И при этом быть худой.
Почитать бы поподробней
О диете мне такой…
Библиотекарь. Лопай сало с колбасой,
Запивай кефиром
И фигурою затмишь
Долину с Земфирой.
Читательница. Да ну?
Библиотекарь. Ну да!
Читательница. Ох, режим работы вашей
Мне не выучить одной:
То в дверях я заплутаюсь,
То приду я в выходной.
Библиотекарь. Не ходи к нам в понедельник,
В санитарный день не рвись.
Коль парадная закрыта —
В боковую дверь стучись.
Читательница. Вот как?
Библиотекарь. Вот так!
Вместе. Пусть в окно библиотеки
Светит солнца лучик,
А к читательскому сердцу
Подберем мы ключик.
Ведуча:Велике спасибі нашим артистам і запрошуємо продовжити частушки О.П.Пилявську.
Если ночью вам не спится,
Вот где Чейз вам пригодиться.
Унесетесь с ветром вы
Вместе с Митчелл в ваши сны.

Если в джунглях не бывали,
по пустыне не шагали,
 
Не печальтесь, не грустите -
 
"Вокруг света" посмотрите!

Не хватает вам купюр,
 
Чтоб одеться "от кутюр".
В этом случае, быть может
Нам журнал "Бурда" поможет!

Книги ты прочтешь про то
Как чинить свое авто,
Как корову подоить,
Мужа супом накормить,
Как редиску посадить,
Антресоли починить,
Как ребенка воспитать,
Можно в книге прочитать!

Ведуча: Сьогодні наша бібліотека – це центр відпочинку і духовності. Ми завжди пишаємось нашими читачами, читачами – благодійниками, відвідувачами, бо в центрі уваги бібліотекарів завжди був користувач, його запити та інтереси. Всіх вітаю зі святом, зичу щастя, радості, щирих і добрих читацьких посмішок, цікавих запитів, шани й поваги читачів. І на закінчення прем’єра вірша «Наша бібліотека» - читає автор Ліна Михайлівна Гончарук.


четвер, 28 серпня 2014 р.

Наш край в поезії

Читець.                                                                                                                              
          Буває, часом сліпну від краси.
          Сміюсь, не тямлю,- що воно за диво, -
          Оці степи, це небо, ці ліси -
          Усе так гарно, чисто, незрадливо, -
          Усе як є – дорога, явори                                                                                                
         Усе моє, все зветься Україна.                                                                                        
        Така краса висока і нетлінна,
        Що хоч спинись і з Богом говори”...  
                                          Ліна Костенко
     Ведуча.     Степовою перлиною України називають Кіровоградщину – багату родючими ґрунтами, славну працьовитими людьми. Кіровоградщина – наш рідний край, близький і дорогий кожному, хто хоч раз побачив безмежне привілля степу, вдихнув чистого п’янкого повітря на луках, почув сюрчання коника в лагідному надвечір`ї. Невід`ємною частиною Кіровоградщини є Голованівщина . Край  обрамлений розкішними лісосмугами, неозорими ланами золотавої пшениці, неквапливими, тихоплинними ріками і джерелами кришталевої води, крутобокими долинами і балками, уквітчаними духмяними шавліями, волошками та іншими різнотрав’ями.
   Читець                                 С.Ткаченко Голованівський край
                    Тут, в цім краю, як в крапельці води,
                      Відбились всі вкраїнські наші біди:
                      Підступні, хижі й заздрісні сусіди
                        Болючі полишили в нім сліди.

                                             Без захисту Дажбожої егіди
                                               Ми корчилися в лапах ворожди,
                                                І мурзи двоголової орди
                                                 Не раз по нас справляли панахиди.
                            Та ми вціліли в пеклі тих борінь,
                            І дух наш – не помер! Козацький кінь
                              Знов прикрашає приятранські плеса.
                                                    І хлібороб – знов газда на селі:
                                                      Ступа хазяйновито по землі –
                                                       Склада траву в багажник «Мерседеса»
 
Ведуча
    Голованівська земля народила чимало синів і дочок, які ознаменували її своєю мужністю, героїзмом, талантами. Звідси розпочинали свій життєвий шлях люди, які досягли чималих висот завдяки своєму розумові й праці: О.Абаза, М.Березовський, В.Вінніченко, В.Козерацький, І.Круц, С.Павловський, С.Піддубний,С.Рудик, П.Сиволап, Б.Чамлай, С. Шевряков та інші.
 Гордістю району є народний аматорський хор «Візерунки», народний аматорський вокальний колектив «Деліціа», народна концертно-театралізована  бригада та зразковий дитячий духовий оркестр.  Наш край талановитих людей : родина майстрів різьби по дереву Савчуків, самодіяльні художники Ю.Чопенко, О.Лисенко, В.Клименко, які увійшли в історію мистецтва, як справжні творці вічного і прекрасного.
 
   Живі води Південного Бугу, Ятрані, Канарки, Циганки, Нетеки, Чумати, Янівки та інших річок, що протікають селами району, а також прекрасне відсоння нашого краю здавна надихали людей на поетичну, пісенну й художню творчість.
   
  Одним з наших земляків є Сергій Ткаченко, який народився в с. Свірнева Голованіського району, нині працює в ООН (Нью-Йорк, США). З поетичним словом дружить впродовж усього життя. Один зі своїх віршів  присвятив нашому землякові Віктору Полянецькому (Харківському прозаїку уродженцю с. Капітанки).
 
     
Читець              Твої безжалісно правдиві оповідки –
                                Мов сяєво зорі над змученим селом…
                                Наш геній – ще не вмер! Чолом тобі, чолом!
                                Твоїх здобутків ми – щасливі й горді свідки!
            Про нас хтось там збиравсь уже співать псалом,
            І враз – цей бунт, цей дух і дар цей! – Боже, звідки
            По трьох віках знущань двоглавої сусідки,
            Що й досі дихає на нас злобою й злом?
                                        Твої оголені, мов нерв, оповідання,
                                        Потужно зв’язані в добірні два видання,
                                        Я п`ю, як райський мед – і як пекельний яд!
               В них – наш стражденний степ, без керми і повіддя:
                Славетних пращурів знесилене поріддя
                Колись – орлів, тепер – плакучих чаєнят.                                                                                                                                                                        
   Ведуча.    Чепурне, маленьке селище Побузьке, саме тут проживають дві поетеси – аматорки – це Ольга Мазуренко, яка народилася в Алма-Атинській області , але майже все її життя пов’язане з Україною, з селищем Побузьким.
 Читець. 
 Мені судилось жити в Україні
 На цій чудовій запашній землі.
 Де є ліси, річки, високі гори
 І люди працьовиті та міцні.
 Де є кохання чисте  і прозоре,
 Де вічна молодість цвіте,
 Пташки у небі весело співають
 І вітерець хмаринки десь несе.
 Усе мені і рідне, і знайоме,
 Усе я в своїм серці збережу.
 Люблю тебе я, рідна Україно,
 Любитиму до поки я живу!
Ведуча. Л.Гончарук, народилася в с. Дельфинівка Ульяновського району,але проживає в По бузькому понад 40 років пише вірші різної тематики, і оспівує свій рідний край у вірші  : «Рідне село» .
  Читець             Рідне  село
    Дельфинівка - рідненьке ти моє село,
    Моя доля мені тебе подарувала.
    Найкраще, найрідніше і так завжди було,
    Так довго зустрічі с тобою я чекала.
                                    За те, що довго не приходила, пробач,
                                    Так швидко,  незамітно роки промайнули ,
                                    Утрат було багато, щастя,  неудач,
                                    Але тебе, село моє рідненьке , не забула.
  Тут до сих пір душа моя живе,
  Іду селом і в кожний двір я хочу подивитись,
  Тут як колись до болю все знайоме і живе,
  Хотіла б я до кожної оселі ніжно притулитись.
                                 Тут пахне мамою її гарячим хлібом,
                                 І перший свій кусочок я з`їла з рідних рук,
                                 Навчилась милуватись дощем, веселкою і небом,
                                 Була щаслива   від першого кохання і від мук.
    Іду рідним селом осінньою порою,
   І з падаючим листям матуся розмовляє,
  Легеньким вітерцем іде рядом зі мною 
  Душа моя тривожиться і все це відчуває.
                            Моє село, свята моя земля, всі закавулочки знайомі, всі оселі,
                                Люблю твої ставки , і пам`ятаю всі твої поля,
                                І люди тут розумні, працьовиті і веселі,
  Я підійшла до того місця, де мій дім стояв.
  Тут вітер цвіт із білої акації здував,
  Тут мій причал, моє натхнення джерело,
  Дитинство, юність, біль і щастя тут було.
                              Я закриваю очі і бачу фіалки в нашому садку,
                               І пахнуть чорнобривці, айстри, кущ бузку,
                               А  рідний мамин запах ніжно обіймає,
                               Цей запах все життя мене не залишає.
  Весною повернусь, як цвістимуть сади,
  Тут залишились часточки життя, мої сліди,
  Знайомі, однокласники і друзі,
  Скошена трава духмяно пахне в лузі.
   Ведуча. При тихому сяянні пам`яті чіткішими стають образи незабутніх людей, серед яких і  наш земляк Степан Шевряков з Голованівська. Його численні вірші припали до душі багатьом небайдужим до поетичного слова людям. Він завжди пам’ятав свою малу Батьківщину і присвятив вірш «Рідний краю».
   Читець.   Тут все мені знайоме, рідне, миле:
                    І хатка ця, маленька і стара,
                    І цей садок, де юність легкокрила
                    Мені сказала лагідно: «Пора».
                                 І я пішов від отчого порогу,
                                 Від матір`ю торованих стежин.
                                 І пролягли мої шляхи-дороги
                                 Від оболонь до сивих верховин.
                        Та по яких усюдах не блукав я,
                        Мене додому всі стежки вели,
                        І знов дитинством пахло різнотрав’я,
                        І спогади жоржинами цвіли.
                                                          І ось тепер я знов сюди вертаю
                                                          Й доземно уклоняюся тобі,
                                                          О мій єдиний, незрівнянний краю, -
                                                          Зі мною будь у радості й журбі.  

 
Ведуча.    Поет-сатирик  Борис Чамлай народився в селі Розкішне Голованіського району. Він небагатомовний, але кожне слово виважене, мудре й дотепне – плід спостережень і досвіду.
    Читець                             Спогад
               Село, де народився я і зріс,
               Вінчає з півночі старий дубовий ліс.
               Мов добрий дід своїм малим онукам,
               Він простягає хатам віти-руки…
               Як згасне день, прийде вечірня тиша,
               Змовкне все. Лиш ліс село колише,
                Пісні йому задумливі співає.
                І, стомлено, воно повільно засинає.
                Ліс – велетень. До ніг його із боку
                Колгоспна нива тулиться широка.
                І часто влітку сонячними днями
                Схиляється до нього колосками.
                А він, за неї радий і щасливий,
                Все ближче й ближче тулиться до ниви.
                Мов вартовий і пильний, і могутній,
                 Ліс в пам``яті моїй лишився незабутнім.
                       
 Ведуча.  Поетеса Ольга Осауленко, виросла на березі річки Канари, назву якої з тюркської перекладають як «джерело». Вона тісно співпрацювала з газетою «Там, де Ятрань», де й друкувала свої найкращі поезії.
    Читець.      Ранок в селі
   Я не соромлюся, що виросла в селі
   Серед ланів широких і багатих.
   Я прокидаюсь вранці на зорі,
    Щоб посмішкою сонце зустрічати.
   Яка краса! Співають солов`ї -  від їх пісень аж серце завмирає.
   Шумлять умиті росами гаї – це новий день село моє стрічає.
    Ген, в поле вийшли з сапами жінки
    І їх веселий сміх розносить вітер.
   Спішать до дитсадочка малюки,
   Біля криниці чути брязкіт відер.
   А руки мами пахнуть молоком,
   Натруджені, з мозолями від праці.
   Я більш за все люблю своє село,
  А ще людей за їх серця гарячі. 
 
  Ведуча.    
       Улюблений у своє рідне  село Полонисте Петро Сиволап відомий нам як гуморист і сатирик. Творчий шлях автора сповнений добра й радощів, смутку й гіркоти.  
   Читець.   Моє рідне село. А з тобою ясні видноколи,
                    Луки, річку, кленові мости…
                    Вже не буде для мене ніколи
                    На подвір`ї черешня цвісти.
                    Біля хвіртки червона калина не зустріне мене.
                   Як колись, не покличе зелена долина,
                   Синя заводь, де верби сплелись…
                   Все затихне, погасне раптово
                    В тьмянім мороку вічних ночей.
                    Зникне сміх, щире, лагідне слово,
                    Теплий промінь коханих очей…
                    А кругом – все залишиться жити:
                   І хати, і садки, і поля…
                      Але я вже не буду ходити по землі.
                      Я вже буду – земля.
                      Тільки в тиші чарівно-казковій,
                      В ночі місячні, в сонячні дні,
                      Буде Ятрань на греблі вербовій
                       Вічну пісню співати мені.
     
 
Ведуча. Голованівщина здавна славилася талановитими хліборобами. Наші родючі чорноземи дають високі врожаї хліба, соняшнику, городніх культур. Голованівщина перспективний край і його мешканці все роблять для того, щоб він квітнув у мирі,злагоді та достатку.  
   Читець.
                 Скибка хліба.  
  В дитинстві, колись за обідом,
  В зажурі казали дядьки:
  - Цінуй оцю скибочку хліба,
  бо він для людей – нелегкий.
 
  Тепер я і сам уже знаю,
  Змахнувши росинки зі скронь,
  Що він не з землі проростає,
  Що хліб проростає ... з долонь.

                                                                               


понеділок, 25 серпня 2014 р.

До відзначення Дня Незалежності України та Дня Прапора України в Побузькій міській бібліотеці для дорослих та в місцевому парку оформлено тематичну викладку та проведено огляд літератури і періодики "Живи та процвітай, українська державо!"

четвер, 7 серпня 2014 р.

Літо в бібліотеці

Побузька міська бібліотека для дорослих радо зустрічає всіх користувачів інтернет-центру. Тут користувачі можуть корисно провести вільний час, переглянути фільм та  поспілкуватись.