шедеври з паперу

Що може бути краще за новорічні прекраси виготовлені власноруч. Активна читачка Побузької міської бібліотеки для дорослих Руденко Оксана провела майстер - клас з виготовлення сніжинок.

Голодомор

  Голод 1932-33 років охопив центральні регіони України, спричинений,  політичними чиновниками. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом.  Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом тоталітарної системи проти мирних людей. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. 

 До цієї дати в Побузькій міській бібліотеці для дорослих оформлено книжкову викладку -реквієм "Український голодомор в історії й літературі".

 Користувачі з цікавістю переглядають та читають рекомендовані книги.

Катерина Білокур

"Катерина Білокур: доля намальована пензлем"" - вечір -портрет проведено в Побузькій міській бібліотеці для дорослих присвячений самобутній художниці, якої картини давно завоювали цивілізований світ, стали надбанням вселюдськості.

 Користувачі бібліотеки познайомились з життєвим та творчим шляхом  художниці, слухали вірші українських поетів про неї та переглянули відеоролик "Картини К.Білокур".

Мова - душа народу

 Мова – це великий дар, в кожного народу вона своя. 9 листопада – день української писемності і мови. З цією метою в Побузькій міській бібліотеці для дорослих оформлено книжкову викладку «Єдиний скарб у тебе – рідне слово»

та проведено  конкурс знавців рідної мови «Слово наше рідне, слово українське». У конкурсі взяли участь учні 9 класу  зі своїм класним керівником Свінтицькою Алою Петрівною. Конкурс пройшов  дружно й весело, 

вибори 2015

 В Побузькій міській бібліотеці для дорослих оформлено виставку «Місцеві вибори - 2015». Читачі бібліотеки мають змогу отримати інформацію з періодичних  видань та місцевих документів, щодо виборів кандидатів у депутати до місцевої, районної, обласної ради та селищного голови.

хай вічно струмує чиста вода - народознавча година

Ведуча. З давніх—давен українці шанобливо ставилися до річок, озер, криниць, джерел. Берегли і леліяли їх, бо добре знали, що вода – то життя на землі. Безцінним даром природи є прісна вода, що знаходиться у земних глибинах. Із водою починається життя людини, із водою і закінчується життя людини.

Читець

  Вода, вода, водиченька –

  В глибокую криниченьку,

  З високої хмаринки, білої хустинки.

  Не каламуть, дівчино воду – скаламутиш щастя й вроду.

  Воду бережи, козаче, - і вона тобі віддячить.

 Ведуча. Вода знаходиться під впливом надприродних сил. Щоб нечисть не могла зіпсувати дорогоцінну вологу, її потрібно було надійно захистити. Турбота про чисту воду на кожний день – одна з перших турбот селянина. Найздоровіша і найсмачніша та вода, яка схована у колодязній споруді. Скільки на Українській землі криниць і колодязів. Є скромні копанки, викладені камінцями, є польові криниці з важким надійним ланцюгом, з корбою, зробленою з колеса старої сівалки або «журавлем», зустрічаються монументальні колодязі, що будувалися довго, з вигадкою – бесідки над ними прикрашені дранковими сплетіннями, вигадливою різьбою, півниками.  Найбільшого поширення в Україні криниці з журавлями. Схиляючи свої довгі шиї над цямриною, вони впродовж віків милозвучно поскрипували до води, кликали до себе, чарували подорожніх і спраглих.

Читець.

Журавлі летять у вирій, ген, за тридев’ять земель,

А один в селі лишився - синьоокий журавель.

Журавлі летять у вирій в день холодний та ясний,

А один в селі лишився ─ став колодязним.

Мій журавель – у нього очі сині, хоч кличе в мандри осінь золота,

Та знає він, що лиш на Батьківщині солодкою стає проста вода.

На зорі життя в дитинстві день у день приходив я

До колодязного птаха, до старого журавля.

І побачивши в блакитній глибині його сонця,

Зрозумів я, звідки небо починається!

Не кажіть ніколи, люди, що у нього крил нема,

Бо ті крила ─ то дороги, на яких він світ трима.

На тих крилах, на широких, всю красу землі, осель,

В простір Всесвіту безмежний гордо він несе!

Ведуча. Вода – це основа життя і здоров`я. Українці з особливою пошаною ставилися до води. Здавна охороняли і прикрашали джерела та криниці, наділяючи їх цілющими та магічними властивостями. Вважали, що велику чудодійну силу має непочата вода з криниці, взята рано до схід сонця. Назва «колодязь» походить від слова «колода», якою слов`яни справляли криницю. З давніх-давен люди знали, де краще викопати колодязь. Брали вербову гілочку із зеленими листочками прихиливши до землі, водили нею, там, де листячко тягнеться до землі, копай криницю. Колодязі копали толокою, на яку сходились цілими родинами.

Читець

Взяв якось заступ і лопату

Та й пішовсобі у поле криницю копати.

"Нехай, - каже. – Колись люди будуть воду пити

Та за мою грішну душу Господа молити”.

Вийшов в поле геть од шляху у балку спустився

Та й викопав при долині глибоку криницю.

Не сам-один: толокою йому помагали

Й добрі люди приходили криницю копати.

І виложити цямриною, І над шляхом в полі

Височенний хрест поставив... Зо всього роздолля

Широкого було видно. Все, бачиш, для того,

Щоб знать було, що криниця есть коло дороги,

Щоб заходили з криниці люди воду пити

Та за того, що викопав,  Богу помолитись.

                          Т.Шевченко Москалева криниця.

 Ведуча. Криниця – це символ української хати. Біля колодязі садили кущ калини, щоб смачною і цілющою була вода, а ще садили вербу, бо на гіллі верби перебували добрі духи вод, і опікуни роду людського. Криниця в народних віруваннях – це символ здоров`я, сили, багатства, родючості, святості, чистоти. Для молоді – це символ дівочої краси, вірності, а також розлуки, суму, туги, жалю.

Читець Ниви й ниви всюди, мов полотна ситцю.

               Хтось на радість людям викопав криницю.

               Поруч для поміти посадив вербичку,

               Щоб у спеку віти берегли криничку.

                 Роки у безсонні гривами дзвеніли.

                 Роки в передзвоні в далеч полетіли.

                 Сіялася мжичка, сніг лягав габою,

                 Стала та вербичка пишною вербою.

                 В сонці золотиться літньою порою.

                 Стала їй криниця рідною сестрою.

                 Жайворонка голос в ній дзвенить, мов колос.

                 Ранки – зоряниці світяться в криниці.

                 Пийте на здоровя чисту воду, люди.

                 Бережіть з любовю сестроньок повсюди.

                 Випю під галуззям кухоль степової,

                 В неї наберуться сили молодої.

                 Щоб могли рідниться в пісні теж чудово,

                 Як верба й криниця, музика і слово.

Ведуча. Колодязь – вертикальна водозбірна споруда, призначена для  забору підземних вод з метою питного та господарського водовідведення. Копані грунтові колодязі найпоширеніші в сільській місцевості. У зв’язку з тим, що грунтові води менше захищені від забруднення є проблема визначення якості води у цих колодязях. Одним із заходів забезпечення населення чистою водою є створення водозаборів на основі бурових колодязів з відповідним захисним оснащенням та ізоляцією.

Читець. Там, де стежка в травах вечоріла,

                Де зоря світилася добром,

                Там про щось криниця говорила

                 З цинковим – в руках моїх – відром.

                 Я поїду, отчий дім залишу,

                 Інші люди ждатимуть мене.

                 Мати довго слухатиме тишу,

                 І криниця у саду зітхне.

Ведуча. Питна вода – вода, яка відповідає державним стандартам і санітарному законодавству. Вода повинна бути прозорою, без кольору, не мати запаху та мати приємний, освіжаючий присмак; містити мінеральні речовини та мікроелементи відповідно до фізіологічних потреб організму Проблеми забезпечення населення чистою водою є глобальним пріоритетом. 80% усіх хвороб у світі пов’язано з незадовільною якістю питної води. Людині для  підтримання життя щоденно потрібно 2.5 л води. Людина упродовж життя випиває в середньому понад 60 тисяч літрів води. В Україні питання питного водопостачання регулює Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» (2002р.)

Читець. Сент – Екзюпері створив гімн воді:

  «Вода! Ти не маєш ні смаку, ні кольору, ні запаху, тебе неможливо описати, тобою насолоджуються, не знаючи, що ти таке. Не можна сказати, що ти необхідна для життя, ти саме життя… ти наповнюєш нас радістю, яку не пояснити нашими відчуттями. З тобою до нас повертаються сили, з якими ми вже попрощалися. З твоєї милості в нас знову  починають вирувати висохлі джерела нашого серця. Ти найбільше багатство на світі…»

 Ведуча. Вода постійно здійснює кругообіг у природі: коли нагрівається, перетворюється в пару і потрапляє в атмосферу; коли охолоджується, конденсується у хмари, потім випадає дощ. На рівні природного середовища землі вода двічі змінює свою полярність на супротивну. Перший раз – у період зимового сонцевороту на Водохреща, другий раз – у літній період – на Купала. Заряд, який має вода в період від Водохреща до Купала, позитивно впливає на зародження рослинності в навколишній природі. Від Іллі до Водохреща вода вважається малосприятливою для життєдіяльності. Умовно це означає, що перша вода є живою, а друга неживою. Найбільш сприятлива вода з 3 до 5 години ночі, а з 5 до 7.15 години вода нейтральна, з 7.15 до 9 години – негативна.

Читець

   Дзвонкова джерельна вода холоднюча аж сиза

   Вдаряє мечем молодим після чашечки кави,

   Що пропікає тебе аж до елеватора

   Та краща вода молода джерельна вода,

   Яку ти колись малолітком на жнива привозив у бочці.

   Крижаний оберемок неба гойдався під тобою у спеку,

   Трасуючими бризками стріляв, як воду твою святкували,

   Закинувши голови вгору, яке небо стояло гоже,

   Яким впертим дубовим чолом була бочка холодна забита.

   Маленький кленовий чопик був загнаний в того чопа,

   Якою щасливою шаблею струмінь води дзвенів.

   Жниварі тебе не помічали ти був просто водою живою,

   Просто джерельною і дзвонковою.

   Який гамір стояв щасливий, яка доля стояла під небом,

   Як душа тобі виростала шалена студена вода

   З такою джерельною пам’яттю.

 Ведуча. Теперішньою проблемою всіх людей на землі є « екологічні» захворювання природи. Хвилювання людей небезпідставні, бо Земля захворіла з нашої вини. І святий обов’язок кожного з нас – вилікувати Землю, повернути їй усі несплачені борги. Не будьте байдужими до природи, бо вона дала нам дивовижну воду. Без неї не зможе існувати все живе на Землі.

Читець

   Пам’ятаймо, люди, назавжди,

   Неможливо жити без води.

   Це життя, колиска, це дощі,

   Це роса і квітка на межі.

   Це криниця, квітка під вікном,

   Шурхіт хвиль і шторму дикий рев,

   Це струмок у травах між дерев,

   Зелень трав, веселки кольори. 

   Пам’ятайте, люди, назавжди.

" Світ сучасної професії"

 У кожної людини настає момент, коли необхідно прийняти для себе найважливіше рішення - вибрати справу для душі. З цією метою в Побузькій міській бібліотеці для дорослих відбувся бібліофреш " Світ сучасної профеії". Учнівська молодь за допомогою інтернету та книг ознайомилася з професіями такі як метрдотель, копірайтер, логіст, маркетолог та ін.

День вишиванки

День вишиванки — всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня . Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. В цей день кожен українець одягає вишиванку і виходить в ній на роботу, в університет, школу, садочок,магазин і в бібліотеку, як наші читачі Побузької міської бібліотеки для дорослих.

.Всеукраїнську акцію «День української вишиванки» було започатковано студенткою факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Лесею Воронюк у 2007 році. Вона зауважила, що студенти досить часто одягають вишиванки на пари, і одного разу спілкуючись на перерві з колегою Ігорем Житарюком, який також був у вишиванці, запропонувала одногрупникам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. У перший рік свята у 2007 році вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України. 

Володимир Караташ

Зустріч з цікавою людиною відбулася в Побузькій міській бібліотеці для дорослих. На зустріч прийшла учнівська молодь та учитель історії Свінтіцька Ала Петрівна. Бібліотекарі запросили колишнього політв`язня,члена ОУН з 1942 року, вояка УПА, одного з керівників Кенгірського повстання, автора багатьох публікацій та книг про боротьбу українського народу проти більшовицького режиму Караташа Володимира Михайловича. З великою насолодою присутні слухали розповіді Володимира Михайловича з його  насищеної біографії: кумедні історії з дитинства, важкі часи юності. А основну увагу слухачів він звернув  на зібрання з нагоди Дня пам`яті та примирення, де вперше зібралися воїни Радянської армії,Української повстанської армії та сучасні воїни визволителі Донбасу.,зачитував звернення до Президента України П.Порошенка з нагоди перейменування м.Кіровограда на м. Богун в честь українського військового, козацького полководця І.Богуна. А також Володимир Михайлович  поділився враженнями від поїздки до Чигирина в Холодний Яр, де відбувалися ювілейні урочистості- вшанування борців за волю України за участю патріотів з усієї України. Там, у бастіоні Дорошенка, після освячення зброї та прапорів, Володимиру Михайловичу Караташу випала велика честь зачитувати присягу:  "Присягаюсь до останньої каплі крові,, до останнього подиху вірою і правдою служити українському народові. Якщо ж я порушу цю присягу, нехай впаде на мене кара мого народу і нашого Бога". Після прийняття присяги новобранців провели на фронт.
 Присутні подарували Володимиру Михайловичу квіти,  побажали міцного здоров`я і успіхів у майбутніх справах.

Для Вас, любі жінки, діти війни, постійні відвідувачі Побузької міської бібліотеки для дорослих   присвячується :

                                                   

                  

                       

            

В большом саду в великом Приднепровьи семья веселого садовника жила .

Как жизнь саму цветы в саду любили, но больше всех садовник их любил.

Он даже дочку назвал Лиля ,а мать сыночка Василёк.

Пришла война. Фашисты грозно били в тихий летний сад.

 Остались только мать да Лиля, а сын с отцом ушли за Днепр в отряд.

 Холодным утром и сырым туманом большое горе в жизнь их ворвалось.

Фашисты разузнав о партизанах забрали мать и  Лилю на допрос.

В жестоких пытках шли ночь за ночью. Сначала мать при Лиле избивали потом при матери пытали дочь.

Но вот у Лили не хватило силы, когда мать обожгли огнем.

 - Я всё скажу - она проговорила, - оставьте только с мамой нас вдвоём.

И немцы вышли.

- Мама я не в силах, не выдержу, скажу, сойду с ума.

А мать обняв несчастную:

- Молчи я всё скажу сама.

 А через час мать торопила немцев:

- Я всё скажу не в силах тайну скрыть, но стыд пред дочерью моё терзает сердце и вы должны сейчас её убить.

 И снова перед матерью бандиты нетерпеливо ярости вопят.

 – Ну, мать, как ты хотела дочь твоя убита, ну, говори быстрее, где прячется отряд.

В звериные глаза взглянув открыто закричала мать:

 - Дочь всё могла сказать, но дочь моя убита, а я жива и буду я молчать.

 Фашисты в дикой злобе заклинаясь стреляли в ярости куда попав…

Так умерла ты женщина святая за Родину и дочь ты жизнь отдав.

С Приднепровья женщина тобою вся страна гордится и таким, как ты женщинам отважным, матерям прекрасным дарим мы нежные цветы.