23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінниччині народився Василь Сидорович Земляк ( Вацлав Вацек) – український  письменник, кіносценарист.

      До 1937 року Василь навчався у Миколаївській неповносередній школі, а з восьмого класу – в Йосипівській середній школі. Закінчивши середню школу, він вступив до Харківського авіаційного училища, мріючи стати  льотчиком. Але війна перервала навчання: вісімнадцятирічний юнак потрапив на фронт.

      Перші нариси і оповідання Василь Земляк опублікував у 1945–му. Присудження премії імені Т.Г. Шевченка Василю Земляку за його дилогію «Лебедина зграя» і «Зелені млини» стало яскравим свідченням всенародного визнання таланту письменника-патріота. Він обожнював письменницький труд, захоплювався філософією.

      Після війни він навчався на заочному відділі Житомирського сільськогосподарського інституту (1949-1953), працював у газеті, на кіностудії імені Олександра Довженка. Разом із поколінням письменників-фронтовиків він прийшов в українську літературу в 50-ті роки.

      Основна тема творів Василя Земляка – нелегка доля хлібороба, проблеми відновлення від післявоєнної розрухи радянського села, утвердження любові до рідної землі, Батьківщини, недавнє військове минуле, партизанська боротьба з німецькими окупантами.

      За його сценаріями створено художні фільми: «Люди моєї долі» (1961), «Новели Красного дому» (1964), «Олесь Чоботар» (1957), «Останній патрон» (1963), «На Київському напрямі» (драма, 1968), «Вавилон-ХХ» (драма, 1979), а «Дочка Стратіона» (1956) – найвідоміший фільм, що обійшов кіноекрани майже всього світу.