Моя сім`я мешкала в м. Волноваха Донецької області. 24.02.2022 року о 4.00 ранку ми прокинулися від гучних вибухів. Спочатку бойові дії були за межами міста, але з кожним днем все наближались до міста.

26 лютого ми спустилися до підвалу в багатоповерхівці, так як ми жили на четвертому поверсі. З нами в підвалі було близько 40 людей. Стіни тремтіли від вибухів. В будинку зникли світло, газ, вода, їсти було майже нічого.

Другого березня ми прийняли рішення виїхати з міста, так як в моєї семилітньої доньки почалась паніка і вона постійно плакала. Я підійшла до наших військових і запитала : - Чи можна покинути місто ?- Вони дозволили.

Ми розклали біле полотно, як прапор, щоб всі бачили, що ми цивільні та пішли до машини в гараж. Весь наш район був майже зруйнований, школа горіла.

По дорозі ми зупинилися в Нікопольському монастирі, де прожили до 6 березня, але війна поступово підходила й туди. Потім вирішили виїхати через Дніпро до смт Побузьке, Кіровоградської області. Тут ми знайшли захисток, зняли квартиру і оформили дитину в школу.

Наталя.

#моя_історія_війни