вівторок, 22 жовтня 2013 р.

"Осінь - пора натхнення" - п`ять хвилин з мистецтвом



Ведуча.  Багряна осінь красить клени,
                І в золото вбира поля,
                І гарно, ніби наречена,
                Багрянцем міниться земля.
 Осінь. Пора, коли жовтіє листя на деревах і кущах, рудіє трава, схиляють додолу голівки пізні квіти, відлітають у вирій останні журавлині ключі, у прощальному вальсі кружляє багряне листя. Це чудова пора, коли хочеться бути добрішим, а в душі звучить музика осінньої рапсодії.
                           Звучить пісня « Осінь наступає»
Ведуча. І хоча нам сумно трохи за літом, проте красуню-осінь ми завжди зустрічаємо з трепетом у душі. Осінь так вправно і вміло розфарбує ліси, поля, квіти, трави у сотні яскравих кольорів та відтінків.

 Читець                   Есть в осени первоначальной
                                 Короткая, но дивная пора –
                                 Весь день стоит как бы хрустальный,
                                 И лучезарны вечера…
    Где бодрый серп гулял и падал колос,
    Теперь уж просто всё – простор везде, -
    Лишь паутины тонкий волос
    Блестит на праздной борозде.

                               Пустеет воздух, птиц  не слышно боле,
                               Но далеко ещё до первых зимних бурь –
                               И льётся чистая и теплая  лазурь
                                На отдыхающее поле…
Ведуча. Недарма осінь називають чарівницею. Адже не раз, прокинувшись ранком, ми помічаємо, що зелена красуня берізка стала золотою, клени багряними, а горобина вкрилася червоними намистом. Все роблять місяці осені. Вересень старший син осені щедрий врожай дарує, вправно і моторно у полях газдує. Назва першого гінця осені походить від вересу – рослини, яка квітує із серпня до кінця жовтня.
Читець          Першим шелестом стиглого колосся
                       На землю він приводить осінь.
                       Жовтим соняхом, першим вереснем,
                       Першим журавлиним вереском.
Ведуча А жовтень – справжній художник :листя зелене фарбує у жовте. Відчутно облисіли дерева, ставки та озерця вкрилися падолистом. Назва другого осіннього місяця не потребує будь-яких пояснень. Довколишні дерева зодяглися в найпривабливіший – жовтогарячий колір.
Читець        Листя жовте та червоне легко з дерева злітає,
                     Мов метелик на долоні з тихим шелестом сідає.
                   Сяють золотом берези, жовтень цим вінчає осінь,
                  Журавлиний клин мережить висоти холодну просинь.
                  Подивись: на видноколі як змінилися ліси.
                  Хто це їх у жовтий колір так барвисто прикрасив?
                  Ось край річки - жовті клени і берези золоті,
                   Ялинки лише зелені залишились в самоті.
                   І пишаються дерева золотим своїм вбранням:
                   - це якийсь маляр, напевно, догодити хоче нам.
                   А маляр цей – місяць Жовтень у відерцях чарівних,
                  Жовту фарбу перебовтав і розбризкує по них.
 Ведуча. А листопад  пустун. То сильним вітром завиває у полі, то моросить дощиком, а то весело зриває листя з дерева. Місяць дістав назву від падолисту.
 Читець    Я осені найменший син, я часто бешкетую,
                  З берези листя обтрушу, у гаї попустую.
                  То мокрим обіллю дощем, то вітром промайну,
                  То подихом холодним всю землю обійму.
                 Листя з дерев зганяю і осінь завершаю.
                Зникли біленькі хмаринки, небо синє, свинцеве,
                Зрідка снуються сніжинки, в це переддення грудневе.
                Хмарна не радує днина, вітер висвистує в кронах,
               Лиш молода горобина світиться в гронах червоних.


Ведуча.  Бабине літо – наймальовничіша осіння пора. Мовою ж поета Володимира Сосюри – це золоте павутиння любові.
   Читець        Літо бабине, бабине літо…
                       Серце чує осінні путі…
                       Хтось заплутав зажурені віти
                       В павутиння нитки золоті.

 Листя слухає вітру зітхання
 І згортає свої прапори
 На помірну красу умирання
 Сонця дивитися сумно згори…

                          В’януть, в’януть вуста пурпурові…
                          Але й радість в осені є!
                          В золоте павутиння любові
                         Ти заплутала серце моє.
Ведуча . Осінь – пора натхнення. І художники, і поети спонукають поглянути на звичайні речі і явища по-новому. Жодна пора року так не живить смутку, як осінь. Чудові осінні мотиви створила у своїй поезії поетеса Ліна Костенко.
 Читець           Красива осінь вишиває клени
                         Червоним, жовтим, срібним, золотим,
                         А листя просить : « Виший нас зеленим!
                        Ми ще побудем, ще не облетим»,
                        А листя просить : « дай нам тої втіхи!»
                        Сади прекрасні, роси, як вино.
                        Ворони п`ють надкльовані горіхи.
                        А що їм чорним? Чорним все одно.
 Ведуча Яскраву картину осені та осіннього лісу змальовує поет І.Франко.
 Читець   Дрімають села. Ясно ще осіннє сонце сяє.
                 То холодом осіннім вже в повітрі повіває.
                 Темнозеленії садки дрімають вже без плоду.
                  І тихо гріються хатки, і верби гнуться в воду.
                  Ще ліс не стогне тим важким, осіннім, довгим тоном.
                  І ще стрілою ластівки вже в’ються над загоном.
 

 Ведуча  Чарівну природу осені змальовує поетеса-аматор Галина.
 Читець Яка чарівна осінь за вікном !
              В саду кружляє вальсом листопад
              Душа тремтить, наповнена теплом
              Надворі справжній осені парад.
              О, скільки барв і скільки кольорів –
              Зелений, жовтий, золотий, червоний
              І кущ калини  весь вогнем згорів
              Над небом синім, чистим і прозорим,
              Печальна осінь, золота пора
              Твою красу мені не обминути,
              Твоїх очей печальна пелена,
               Яку не кожному дано збагнути.
                   Красу твоїх тендітних хризантем
                   Осінніх квітів, що в саду палають
                   В твоїх думках з собою заберем
                   Хай наші душі взимку зігрівають.
                   То що ж, прощай красуне чарівна
                    Бо скоро вже зима стежки позамітає
                    Та буду я чекать, бо через рік вона
                    Знов прийде і теплом осіннім запалає.
Ведуча. А на завершення нашої поетичної години – вірш про золотаву осінь нашої  місцевої поетеси  Ліни Гончарук.
Читець.                           Осень
     Тебе, я кажется, не жду, а может просто показалось,
     Что каждый раз с твоїм приходом я чувствую: добавилась усталость.
     Тебя, я кажется, не жду, а может, просто, испугалась
     Твоих косых дождей холодних, и этот мокрый белый  снег
      В косах моих оставил белый след.
     Тебя, я кажется, не жду, а может просто я забыла:
      Однажды, осень, ты пришла и мне сыночка подарила.
      Была это прекрасная пора, все цвета радуги в тебе смеркали
      И переливались, и пустяками радовать могла
      Всё это в памяти моей осталось.
      Я, кажется, тебя не жду, а может, просто ты не знаєшь,
      С тех пор, ты не боясь перестараться
      Уж очень часто стала возвращаться.
      С законами природы ты в ладах, и в свою очередь пришла,
      Охолодила мою душу, и седины добавила в космы,
      А на очах серебряные росы.
      Нет, осень, на тебя я не сержусь,
      И перемены все твои не ново, тебя, не то, что, я не жду
      К тебе, я просто, не готова.
      Пускай идут холодные дожди  и мокрый неуютный снег
      Крепись моё сердечко, неуставай, стучи.
      Прошу тебя я очень, притормози свой бег.


Немає коментарів:

Дописати коментар