Ведуча.
Багряна осінь красить клени,
І в золото вбира поля,
І гарно, ніби
наречена,
Багрянцем міниться
земля.
Осінь. Пора, коли жовтіє листя на
деревах і кущах, рудіє трава, схиляють додолу голівки пізні квіти, відлітають у
вирій останні журавлині ключі, у прощальному вальсі кружляє багряне листя. Це
чудова пора, коли хочеться бути добрішим, а в душі звучить музика осінньої рапсодії.
Звучить
пісня « Осінь наступає»
Ведуча. І хоча нам сумно трохи за
літом, проте красуню-осінь ми завжди зустрічаємо з трепетом у душі. Осінь так
вправно і вміло розфарбує ліси, поля, квіти, трави у сотні яскравих кольорів та
відтінків.
Читець Есть в осени первоначальной
Короткая, но
дивная пора –
Весь день стоит
как бы хрустальный,
И лучезарны
вечера…
Где бодрый
серп гулял и падал колос,
Теперь уж
просто всё – простор везде, -
Лишь паутины
тонкий волос
Блестит на
праздной борозде.
Пустеет воздух,
птиц не слышно боле,
Но далеко ещё до
первых зимних бурь –
И льётся чистая
и теплая лазурь
На отдыхающее
поле…
Ведуча. Недарма осінь називають
чарівницею. Адже не раз, прокинувшись ранком, ми помічаємо, що зелена красуня
берізка стала золотою, клени багряними, а горобина вкрилася червоними намистом.
Все роблять місяці осені. Вересень старший син осені щедрий
врожай дарує, вправно і моторно у полях
газдує. Назва першого гінця осені походить від вересу – рослини, яка квітує із серпня
до кінця жовтня.
Читець Першим
шелестом стиглого колосся
На землю він приводить осінь.
Жовтим соняхом, першим вереснем,
Першим журавлиним вереском.
Ведуча А жовтень – справжній художник :листя
зелене фарбує у жовте. Відчутно облисіли дерева, ставки та озерця вкрилися
падолистом. Назва другого осіннього місяця не потребує будь-яких пояснень.
Довколишні дерева зодяглися в найпривабливіший – жовтогарячий колір.
Читець Листя
жовте та червоне легко з дерева злітає,
Мов метелик на долоні з тихим шелестом сідає.
Сяють
золотом берези, жовтень цим вінчає осінь,
Журавлиний клин мережить висоти холодну
просинь.
Подивись: на видноколі як змінилися
ліси.
Хто це їх у жовтий колір так
барвисто прикрасив?
Ось край річки - жовті клени
і берези золоті,
Ялинки лише зелені
залишились в самоті.
І пишаються дерева золотим своїм вбранням:
- це якийсь маляр, напевно,
догодити хоче нам.
А маляр цей – місяць Жовтень
у відерцях чарівних,
Жовту фарбу перебовтав і
розбризкує по них.
Ведуча. А листопад пустун. То сильним вітром завиває у полі, то моросить
дощиком, а то весело зриває листя з дерева. Місяць дістав назву від падолисту.
Читець
Я осені найменший син, я часто бешкетую,
З берези листя обтрушу, у гаї попустую.
То мокрим обіллю дощем, то вітром промайну,
То подихом холодним всю землю обійму.
Листя з дерев зганяю і осінь
завершаю.
Зникли біленькі хмаринки, небо
синє, свинцеве,
Зрідка снуються сніжинки, в це
переддення грудневе.
Хмарна не радує днина, вітер
висвистує в кронах,
Лиш молода горобина світиться в
гронах червоних.
Ведуча.
Бабине літо – наймальовничіша осіння пора. Мовою ж поета Володимира Сосюри
– це золоте павутиння любові.
Читець Літо бабине, бабине літо…
Серце чує осінні путі…
Хтось заплутав зажурені
віти
В павутиння нитки
золоті.
Листя слухає вітру зітхання
І згортає свої прапори
На помірну красу умирання
Сонця дивитися сумно згори…
В’януть, в’януть
вуста пурпурові…
Але й радість в осені є!
В золоте павутиння
любові
Ти заплутала серце моє.
Ведуча . Осінь – пора натхнення. І
художники, і поети спонукають поглянути на звичайні речі і явища по-новому. Жодна
пора року так не живить смутку, як осінь. Чудові осінні мотиви створила у своїй
поезії поетеса Ліна Костенко.
Читець
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим,
срібним, золотим,
А листя просить : « Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим»,
А
листя просить : « дай нам тої втіхи!»
Сади прекрасні, роси, як вино.
Ворони п`ють
надкльовані горіхи.
А що їм чорним? Чорним все одно.
Ведуча Яскраву картину осені та
осіннього лісу змальовує поет І.Франко.
Читець Дрімають
села. Ясно ще осіннє сонце сяє.
То холодом осіннім вже в
повітрі повіває.
Темнозеленії садки дрімають
вже без плоду.
І тихо гріються хатки, і
верби гнуться в воду.
Ще ліс не стогне тим важким,
осіннім, довгим тоном.
І ще стрілою ластівки вже
в’ються над загоном.
Ведуча Чарівну природу осені змальовує поетеса-аматор
Галина.
Читець
Яка чарівна осінь за вікном !
В саду кружляє вальсом листопад
Душа тремтить, наповнена теплом
Надворі справжній осені парад.
О, скільки барв і скільки
кольорів –
Зелений, жовтий, золотий,
червоний
І кущ калини весь вогнем згорів
Над небом синім, чистим і
прозорим,
Печальна осінь, золота пора
Твою красу мені не обминути,
Твоїх очей печальна пелена,
Яку не кожному дано збагнути.
Красу твоїх тендітних хризантем
Осінніх квітів, що в саду
палають
В твоїх думках з собою
заберем
Хай наші душі взимку зігрівають.
То що ж, прощай красуне
чарівна
Бо
скоро вже зима стежки позамітає
Та буду я чекать, бо через
рік вона
Знов прийде і теплом
осіннім запалає.
Ведуча. А на завершення нашої поетичної
години – вірш про золотаву осінь нашої
місцевої поетеси Ліни Гончарук.
Читець. Осень
Тебе, я кажется, не жду, а может
просто показалось,
Что каждый раз с твоїм приходом я
чувствую: добавилась усталость.
Тебя, я кажется, не жду, а может, просто,
испугалась
Твоих косых дождей холодних, и этот мокрый
белый снег
В косах моих оставил белый след.
Тебя, я кажется, не жду, а может просто я
забыла:
Однажды, осень, ты пришла и мне сыночка
подарила.
Была это прекрасная пора, все цвета
радуги в тебе смеркали
И переливались, и пустяками радовать могла
Всё
это в памяти моей осталось.
Я, кажется, тебя не жду, а может, просто ты не
знаєшь,
С тех
пор, ты не боясь перестараться
Уж
очень часто стала возвращаться.
С
законами природы ты в ладах, и в свою очередь пришла,
Охолодила мою душу, и седины добавила в космы,
А на очах серебряные росы.
Нет, осень, на тебя я не сержусь,
И перемены все твои не ново, тебя, не то,
что, я не жду
К тебе, я просто, не готова.
Пускай идут холодные дожди и мокрый неуютный снег
Крепись моё сердечко, неуставай, стучи.
Прошу тебя я очень, притормози свой бег.
Немає коментарів:
Дописати коментар